У нашому повсякденному житті ми часто користуємось різними громадськими послугами — від Центрів надання адміністративних послуг і навчальних закладів, таких як університети і школи, до місць для дозвілля, як-от музеї та кафе, не кажучи вже про громадський транспорт. Враховуючи такий широкий спектр, забезпечення доступності цих послуг є вкрай важливим.
1. Кожна людина – важлива
Часто коли ми чуємо терміни «доступність» чи «безбар’єрне середовище», асоціюємо їх з людьми з інвалідністю, які користуються кріслом колісним, адже нам здається, що саме їм потрібна доступність, хоча насправді вона потрібна усім.
Часто коли ми чуємо терміни «доступність» чи «безбар’єрне середовище», асоціюємо їх з людьми з інвалідністю, які користуються кріслом колісним, адже нам здається, що саме їм потрібна доступність, хоча насправді вона потрібна усім.
Якщо ви людина невисокого зросту, то в готельному номері вам може бути важко дотягнутися до душу, якщо він буде закріплений надто високо. Якщо ви коли-небудь подорожували з валізою на коліщатах чи велосипедом, то знаєте, що пониження бордюрів на тротуарах дозволить пересуватись комфортніше. Якщо ви людина з порушенням зору, то можливо не зможете скористатись деякими цифровими послугами і будете змушені чекати у довгих чергах. Також не варто забувати, що рано чи пізно люди стають старші, а отже менш мобільні. Тому на певному етапі чи протягом усього життя усім нам потрібна доступність.
Кінцеві бенефіціари громадських послуг – це люди. Потреби кожного важливі. Навіть якщо батьки з немовлям у колясці скористаються вашими послугами раз на місяць, вони все одно повинні мати можливість безперешкодно потрапити у будівлю нормативним пандусом. Чи навіть якщо серед 100 відвідувачів вашого сайту буде лише двоє людей з порушеннями зору, вони повинні мати можливість дізнатися інформацію самостійно за допомогою скрінрідера, а не звертатись за сторонньою допомогою.
2. Слова – важливі
Коректна комунікація та термінологія є такою ж важливою, як і створення безбар’єрного середовища. Терміни, які все ще часто використовують, є дискримінаційними. Наприклад, в українській мові раніше у вжитку було слово «інвалід». В англійській мові воно має різні значення, одне з яких — «непридатний». Отже називаючи так людину, ми називаємо її/його непридатною.
То як говорити коректно? Існує два простих правила:
1. Спочатку людина;
2. Називати все своїми іменами.
Тобто людина завжди на першому місці, а потім уже її діагноз чи будь-яка інша ознака.
Наприклад: Не «Даунятко», а «дитина з синдромом Дауна», не «глухий», а «людина з порушенням слуху».
Якщо у вас є сумніви щодо того, чи правильний термін, ви можете скористатися «Довідником безбар’єрності» – електронна версія, якого містить словник термінів. Він працює як Гугл, ви можете вписати певний термін і дізнатися, чи використовується такий, або ж зрозуміти, який термін коректний для вживання. Довідник створений за ініціативи Першої леді України Олени Зеленської.
3. Архітектурна доступність – важлива
Аби зробити публічні послуги та простір, де вони надаються, доступними, необхідно усунути певні бар’єри: фізичні та інформаційні. Іноді ми не знаємо з чого почати і зрештою створюємо нові бар’єри.
В Україні були прийняті та стали обов’язковими до виконання оновлені Державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення». Тут зібрані усі вимоги, аби зробити приміщення, де надаються послуги, справді доступними.
4. Цифрова та інформаційна безбар’єрність – важлива
Світ дуже змінився з появою інтернету. Ми звикли, що багато питань ми можемо розв’язати у декілька кліків, але не для усіх людей це можливо.
Люди, які повністю втратили зір або мають дуже малий відсоток залишкового зору, можуть користуватися скрінрідером – це спеціальна програма, яка зчитує інформацію з екрана комп’ютера чи телефону. Проте аби зчитування було дійсно коректним, сайт має бути
5. Освітня та економічна безбар’єрність – важлива
Освітня і економічна безбар’єрність тісно між собою пов’язані, без одного не буде іншого.
Інклюзивна освіта в Україні впроваджується вже давно і поєднує в собі як інформаційну, так і архітектурну доступність, про які ми вже згадували вище. Проте саме тут окремо хочеться згадати про важливість освіти в контексті війни і того, скільки людей, як дорослих, так і дітей, зазнають травм, спричинених війною. Для когось це тимчасові травми, а для когось вони постійні. Люди вчитимуться жити у своєму новому стані, можливо здобути додаткову освіту чи пройти курси перекваліфікації, щоб опанувати іншу професію, оскільки через травми вони більше не зможуть виконувати ту роботу, яку робили до війни. Тому надзвичайно важливо сприяти наданню освітніх послуг і працевлаштуванню, адже лише здобувши освіту і отримавши роботу, людина може стати економічно незалежною і подбати про себе, і звісно реалізуватись.
Безбар’єрність – інструмент для забезпечення базових прав людини
Коли ми ухвалюємо рішення на користь безбар’єрності, ми перш за все ухвалюємо рішення на користь людини та забезпечення її прав. Інколи ця людина – це я, іноді – моя дитина, іноді це однокласник чи одногрупниця моєї дитини, мої друзі – молода сім’я з немовлям, знайомий знайомого, що зазнав травм внаслідок війни, моя сусідка – жінка старшого віку.
Коли людина навчається і ми адаптуємо певний матеріал під її потреби, ми надаємо їй можливість здобути освіту і в майбутньому роботу, у такий спосіб забезпечуючи її право на освіту та працю.
Коли ми облаштовуємо підйомники в музеях та пандуси в кафе, ми забезпечуємо право людини вільно брати участь у культурному житті суспільства, а також право на відпочинок і дозвілля.
Коли на виборчих дільницях ми облаштовуємо більш просторе місце для голосування, куди можна зайти з дитячою коляскою, або ж кабінку з пониженим столиком для людини в кріслі колісному, або ж розробляємо бюлетень, надрукований Шрифтом Брайля, ми забезпечуємо людям право на волевиявлення.
Забезпечуючи безбар’єрність, ми не просто забезпечуємо людині вільний доступ до чогось, ми гарантуємо їй право користуватися громадськими послугами на рівні з іншими.
Рух до безбар’єрності – це процес, і ми в цьому процесі як суспільство взаємопов’язані. Людей, які потребують доступності, багато, тому безбар’єрність має стати не винятком, а нормою.